Є мистецтво, в якому закладений не просто талант – у ньому збережена пам’ять часу. Майоліка – саме така.
Наш коледж – один із фундаторів майолікового мистецтва. Майоліка стала його стрижнем, його основою, його історичною місією. Тут вона перестала бути ремеслом і стала частиною світогляду.
У світі, де штучний інтелект створює цифрові світи швидше, ніж ми встигаємо їх осмислити, майоліка звучить інакше. Вона повільна. Вона тиха. Вона жива.
ШІ може генерувати зображення, але він не здатний замінити тепло глини в руках, глибину кольору, дотик до обпаленої глазурі, магію моменту, коли виріб виходить із печі – і в ньому пульсує душа автора.
Майоліка – це те, що неможливо перезаписати алгоритмом.
Наш коледж бережливо зберігає й розвиває це мистецтво. Особливо завдяки людині, яка стала його невтомною хранителькою – Віолетті Миколаївні Одай.
Викладач-методист, художниця, майстриня, фахівчиня, яка знає про майолікову справу все: як формувати форму, як працювати з глазур’ю, як проходить випал, які техніки народжують унікальні орнаменти.
Її досвід – десятиліття глибокої практики. Її напрацювання – численні відзнаки. Її студенти – переможці конкурсів декоративно-прикладного мистецтва.
Сьогодні наш заклад є частиною великої родини Полтавської політехніки. І це означає не лише статус. Це означає розвиток, модернізацію й прагнення зберегти традицію, не втрачаючи сучасності.
Бо наш коледж – це не просто заклад освіти. Це – історична візитівка Миргородщини. Простір, у якому глина стає мистецтвом, а мистецтво – ідентичністю. Це дзеркало нашого минулого й фундамент нашого майбутнього. А майоліка була й залишається його серцем.